Фестивалеві "Гуцульська бринзя" – "Живу ватру"

Фестивалеві "Гуцульська бринзя" – "Живу ватру"

Як звучить на сайті Рахівської районної адміністрації, «Рахівщина – гуцульський край, де зберігається багато цікавих звичаїв, обрядів, переказів народних казок і легенд. Яскравий тому приклад – щорічні культурні події, а саме фестивалі – обласний фольклорний фестиваль-ярмарок “Гуцульська бринзя” –  вересень, м. Рахів.

Відродження давніх традицій – чи не найголовніша мета проведення даного фестивалю».

І слід віддати належне оганізаторам – фестиваль є дійсно надзвичайно популярним, зокрема, щоб побувати на ньому, ознайомитися з дуже своєрідною духовною та матеріальною культурою гуцулів, приїздять приїздять десятки тисяч туристів.

Одним із «дійств» фестивалю – є запалювання фестивальної «Ватри». Зазвичай, із деревяних нарізаних штахетин споруджується конусоподібна споруда, яку, за допомою факелів, змочених, мабуть, соляркою, запалених сірниками, чи запальничками, урочисто підпалюють, частіше-всього керівники та почесні гості (до слова, така ж традиція і на інших фестивалях, не лише гуцульських, але і лемківських, бойківських тощо).

Як на мене, зазначене дійство не має стосунку до «відродження давніх традицій» і, як на мене, нагадує запалювання піонерського «костра» з мого далекого дитинства.

Але я таки за Ватру, бо надзвичайно давньою, сягаючої, мабуть, язичницьких часів, є гуцульська традиція її запалювання на початку полонинського сезону. Її незгасаюче полумя повинно було горіти, аж до його завершення. Наприкінці, здійснювався певний обряд, щодо погашення Ватри. Великим нещастям вважалося, якщо, не дай Боже вогонь, не збережеться, згасне через недогляд. Тоді здійснювали певні магічні дії перед тим, як його розпалити знов. Бо це була «Жива ватра»!

Про зазначену традицію пишуть чимало дослідників Гуцульщини, зберігалась вона, щонайменше ще сто років тому.

Але всі дослідники підкреслюють одну дуже  важливу річ. «Жива ватра» називалася так не лише тому, що вогонь підтримувався, як зазначалося вище, впродовж усього сезону, впродовж кількох місяців, а тому, що її не можна було запалити сірником, чи запальничкою (які на той час уже були у вжитку). Вогонь для неї здобували лише архаїчним, «природним» способом, з метою, щоб він «народився». Найчастіше – це було шляхом тертя деревини, набагато рідше – викрешуванням заліза об кремінь.

Позаяк, метою фестивалю є відродження автетичних традицій гуцулів, хай і призабутих, тож звертаюся до організаторів фестивалю «Гуцульська бриндзя» та пропоную, уже на цьогорічному, відродити запалювання фестивальної ватри традиційним методом наших предків. Тим паче, що у цьому разі, привселюдне здобування вогню, а я рекомендую – тертям, для «Живої ватри» стало би однією із найголовніших родзинок для учасників фестивалю та гостей.

До речі, тут немає нічого надскладного, потребує, правда, попередньої підготовки. Існувало кілька варіаантів здобування вогню тертям нашими предками. Пропоную «реконструкцію: найлегшого, а ще і тому — найраціональнішого та найуживанішого, який, до речі, використовувався і іншими етносами, навіть делекими від гуцулів.

Для цього необхідно:

— заготовити сухий гриб-трутовик, додатково його підсушити;

— у трутовикові виколупати (висвердлити) невеликий отвір (ямку);

— з мяких порід сухого дерева виготовити стрілу (стріли), наконечник, якої  вкладиметься у ямку;

Тертя здійснюватиметься шляхом обертання стріли в труті. Для того, щоб це не робити долонями (як у італійському комедійному фільмі «Сеньйор Робінзон», виготовляєтся лук (заставити швидко обертатися стрілу можні за допомогою накрученого на неї ременя, чи мотузки, однак лук простіше і надійніше), у який надійно закріплюється стріла. Додатково бажано виготовити кріплення у вигляді літери  «П», основи вертикалей якої забиті у землю, а у горизонталі висвердлений отвір;

Стріла через отвір у кріпленні (який може бути змащений олією) опускається у ямку трута та швидким  повертанням лука зумовлюється до швидкого обертального процесу у труті. Вона наче свердлить трут. І вже незабаром, той починає тліти, зявляється вогонь. Ще більше його розпалюють сухим мохом, корою берези. По тому, від нього можна вже запалювати факели, щоб підпалити констукцію із дров.

Повторюю, що відродження традиції запалювання полонинської «Живої ватри» означатиме відродження не лише старовинної автетиики, ала має викликати величезний інтерес учасників та гостей фестивалю, стати його родзинкою.

27 липня 2017р.

Теги: ватра, гуцул, Гуцульська бриндзя

http://zakarpattya.net.ua

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*