Коментар: Демарш Siemens проти Путіна

Уявіть собі: ви — відомий німецький топ-менеджер, у вас численні проекти в Росії, ви отримуєте запрошення на зустріч з Володимиром Путіним… і посилаєте замість себе одного зі своїх заступників. Саме так вчинив голова правління Siemens Джо Кезер (Joe Kaeser).

Андрій Гурков

Андрій Гурков

Цинічно порушені гарантії

Це, безумовно, демарш. І безпрецедентний випадок в історії традиційно вельми теплих взаємин між німецьким великим бізнесом і російським керівництвом. Своєю демонстративною відсутністю на зустрічі делегації німецьких підприємців з президентом РФ в Сочі 12 жовтня глава Siemens недвозначно дав зрозуміти, наскільки глибоко німецький концерн ображений тим, як його ошукали в Росії, де він почав працювати понад півтора століття тому.

Справа, звичайно ж, в сіменсівських турбінах. Російська державна компанія замовила їх для проекту в Тамані, який виявився підставним, а потім в порушення укладеного контракту таємно переправила до анексованого Криму, в результаті чого Siemens опинився в ролі порушника санкцій ЄС і тепер (безуспішно) намагається добитися правди в російських судах.

Очевидне небажання Кезера потискати руку Путіну підсилює підозру, що німецькому концерну свого часу в Москві на вищому рівні давали гарантії, що з турбінами все буде чисто і в Крим вони не потраплять, і слово своє цинічно порушили. Розчарування особисто Кезера тим більше зрозуміле, що три з половиною роки тому, в самий розпал кримської кризи, жоден німецький капітан великого бізнесу не став проявляти настільки підкреслену лояльність щодо російського керівництва, як він.

Як Джо Кезер демонстрував свою лояльність

Явно сподіваючись на великі замовлення з Росії, глава Siemens не став тоді скасовувати заздалегідь заплановану зустріч із Володимиром Путіним і приїхав в його резиденцію 26 березня 2014 року, лічені дні після приєднання Криму, яке обурило світове співтовариство. Цей крок виглядав мало не як схвалення дій Москви.

Більш того, в Німеччині чимало критики викликало і інтерв’ю телеканалу ZDF за підсумками тієї поїздки. В ньому Джо Кезер заявив, що «ми в своєму довгостроковому плануванні не дуже-то керуємося короткостроковою турбулентністю», давши таким чином вельми своєрідне трактування анексії українського півострова і її міжнародних наслідків.

Криза довіри

Наскільки ж глибоким повинен бути у мюнхенській штаб-квартирі концерну шок від історії з турбінами, якщо тоді, за тих обставин, Кезер не став відмовлятися від зустрічі з Путіним, а сьогодні посилає замість себе колегу по правлінню! А саме: Клауса Гельмріха (Klaus Helmrich), що відповідає, як випливає з письмової відповіді прес-служби Siemens на запит DW, за автоматизацію і оцифровування індустріальних процесів.

Сигнал очевидний: один з провідних технологічних концернів світу не відмовляється від бізнесу в Росії і діалогу з її керівництвом, але для глави компанії цей напрямок свою пріоритетність втратив.

У подібних випадках російський інтернет зазвичай переповнюють коментарі на кшталт «і без них обійдемося», «самі зробимо», «не дуже то і треба було», «вам же гірше». Але якщо це так, то навіщо ж тоді президент Росії витрачає свій дорогоцінний час на зустріч із бізнесменами з Німеччини, навіщо обіцяє їм «створювати всі умови, щоб іноземні підприємці відчували себе на російському ринку комфортно»?

Тільки тепер, після історії з таємницею перекидання сіменсівських турбін до Криму, про яку колегам-бізнесменам, що приїхали в Сочі, Джо Кезер красномовно нагадав своєю відсутністю, залучати німецьких інвесторів і партнерів стане важче. Цей шахрайський прецедент не міг не похитнути довіру підприємців. Адже якщо Москва не посоромилася «кинути» такого гіганта, як Siemens, значить, в Росії підставити можуть будь-кого.

http://rss.dw.com

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*